![]() |
![]() |
![]() |
13 Квітня 2016р.
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний. Гіркий. Печальний...Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався викид величезної кількості радіоактивних речовин з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані. Йод-131, цезій-134, -137, стронцій-90, плутоній-239, плутопій-240. Увесь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України та сусідніх держав. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 % території України. В життя мільйонів людей увійшли слова „радіація”, „зона”, „ліквідатор”, „відселення”. А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, до якого не можна підходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом. На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживають у забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерті понад 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками. Незбагненним є подвиг людей, які приборкували „мирний атом”, що вирвався на волю. Ціною свого життя звичайні люди врятували світ від ще більшої біди. Жорстокий, ніжний і свавільний світе, Скажи скоріш, що діяти мені, Тебе чи ненавидіти, а чи любити У міражах чорнобильських вогнів? Мовчиш... А серце жде і прагне слова, Немов земля обвуглена — тепла Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю, Бо маками у полі проросла. О, світе мій, твоя палає врода, І полум'я шалено гоготить, Обпалює епохи і народи, І в мене мисль... А час іде — не спить. Не спить і серце, відповіді хоче За всіх, хто жив, живе і буде жить... Допоки нам дивитиметься в очі Зловісний стронцій атомних страхіть? /В.Сташук. Атомний диптих/ У ці дні ми привертаємо увагу громадськості до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації, а це 3 міл. 100 тис. наших співвітчизників і жителів інших держав. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров'я, а інколи й життя. Ми схиляємо перед ними голову. Пам'яті Володимира Правика, Віктора Кібенха, Миколи Тищенка, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Володимира Тищури, які першими вступили у двобій з аварією на ЧАЕС, присвячуються ці рядки: З бідою, кажуть, тільки ніч Потрібно перебути. І знову сни прийдуть до віч, Та біль принишкне спрутом. А я принижений іду, І дибиться дорога, Несу у світ свою біду Крізь сумніви й тривоги. Несу, неначе немовля, Що так зайшлося криком, Аж захиталася земля Тривожно й огнелико. Хай світ довкруг її гуде, Я буду колихати. Її щоночі і щодень — Біда повинна спати. Віддати людям на землі себе У кожнім добрім і гарячім слові, Допоки світить небо голубе, Допоки світ займеться із любові. Віддати все: і доброту, і мсту, Що не дадуть й камінню збайдужіти, І навіть злість, і зненависть святу, Що світ Ілюзій може спопелити. Віддати людям на Землі себе.
/В.Стащук. Віддати людям на Землі себе Вони були серед перших і першими пішли із життя. Коли їм у 1986 році сказали: „Треба”, — вони нічого не питали, поїхали в „зону”. Працювали. Кожен з них робив там свою звичну справу. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха... З історичними відомостями про Чорнобильську катастрофу більш детально можна ознайомитись переглянувши розгорнуту книжкову виставку „Ймення зорі Чорнобиль”, яка розміщена у читальному залі нашої бібліотеки. Мета: згадати про трагедію віку — вибух на ЧАЕС, поглибити знання молодого покоління про неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та здоров'я населення; розвивати вміння у молоді аналізувати та узагальнювати інформацію; виховувати особисту стурбованість кожного із нас за все, що відбувається навколо; вчити сприймати чужу біду, як власну, сприяти формуванню патріотичних почуттів у студентів. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії. Урок безвідповідальності - ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталася трагедія, довго все подавалося в присмерках напівправди. Урок милосердя - всі люди відгукнулись на біду, прийшовши чорнобильцям на допомогу: збирали кошти у фонд Чорнобиля; діти-чорнобильці відпочивали й оздоровлювались у санаторіях, таборах відпочинку. Урок патріотизму - ми мусимо завжди пам'ятати про подвиг пожежників і ліквідаторів, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими; бути людьми, гідними свого народу і не зганьбити його; любити й берегти рідну землю. Хома Є.С., зав. бібліотекою |